Там тренуються члени місцевого осередку Українського товариства сліпих (УТОС) та люди, які проходять тут реабілітацію. Загалом цього року це близько півсотні незрячих. Серед них – і бійці, що втратили зір на війні. Приміром, 36-річний вінничанин Іван Шостак.

—35 років я був зрячим. Рік тому, після обстрілу «вагнерівців», втратив зір. Спочатку було важко навчатися жити без цього. Але, завдяки інструкторам центру «Поділля» я почав краще орієнтуватися в просторі, — сказав Іван Шостак.

22-річний незрячий вінничанин Анатолій Чумак реабілітацію в центрі «Поділля» проходив раніше, а зараз на майданчику для просторового орієнтування поновлює навички.

—Тактильна плитка допомагає людям із порушенням зору зорієнтуватися, куди йти на вулиці. Існують різні її види. Один — запобігає виходу на проїжджу частину. Інші підказують, де зупинки, пішохідні переходи або чи можна рухатися прямо, — прокоментував Анатолій Чумак.

—Ми ознайомлюємо незрячих із тактильною плиткою і розповідаємо, як правильно за її допомогою орієнтуватися. У Вінниці нею обладнані зупинки громадського транспорту, і це дуже допомагає незрячим. Люди «відчувають» рельєфну плитку своєю тростиною, — розповідає керівниця відділу реабілітації людей із порушеннями зору центру «Поділля» Юлія Бабаєва.

Микола Ливицький є членом Центрального правління УТОС і працює в центрі «Поділля» інструктором із просторового орієнтування. Проводить безкоштовні індивідуальні заняття. Навчає маршрутам у місті, користуванню тростиною тощо.

—На нашому тренувальному майданчику незрячі вивчають довжину свого кроку. Де допомагає розібратися у відстанях і розуміти, де знаходишся. Також вчимо орієнтуватися на звуки. Стандартний курс навчання триває місяць. На мій погляд, цього все ж замало, — сказав Микола Ливицький.